Новини та ділова аналітика для проактивних

Боротьба за золото: директором підприємства з переробки відходів у дорогоцінні метали став протеже Розенблата (Документ)

22 листопада 2017 — 10:02

Державне підприємство «Південний державний науково-виробничий центр «Прогрес» (ДП «ПДНВЦ «Прогрес») – це загалом тихий державний бізнес, який не привертає великої уваги спільноти до своєї діяльності. На сьогодні компанія є однією з трьох діючих державних  підприємств, що займаються утилізацією відпрацьованої електронної та побутової техніки, та видобутку з неї дорогоцінних металів. Фінансові доходи у заводу невеликі – 1,5-3 млн грн на рік. Але це тільки ті кошти, які отримує компанія власне за роботи по утилізації та переробці «цінних» відходів. А от вартість золота, срібла чи платини, що добуваються с цих брухту вже оцінюється в десятки мільонів гривень. Так – ці метали передаються в НБУ, яке оплачує їх вартість. А отримані в фінрегулятора кошти «Прогрес» та інші підприємства сплачують постачальникам відходів. Все на поверхні прозоро. Але зрозуміло, що контроль над подібним підприємством відкриває досить цікаві перспективи «бенефіціарам». Чи не тому одіозний нардеп Борислав Розенблат особисто просив Мінекономрозвитку призначити на посаду керівника «Прогресу» не менш одіозного екс-працівника безплідного інвестиційного держагентства Яна Савченко. Фото, репортаж та документи у розслідуванні Нова Влада.

Своїми очима: 3 цеху підприємства

У просторому цеху на повну гучність грає радіо. Пісні про любов приглушують безперервний стукіт та брязкіт інструментів у приміщенні завбільшки зі шкільний спортзал. Півтора десятка робочих розбирають радіообладнання, яке багато років тому вірою і правдою служило пілотам літаків МіГ і СУ-27.

Головний інженер Володимир показує на двадцятитонну гору металевих запчастин, яка займає половину приміщення:

«Це нам із вертолітної частини із Херсона привезли. На перший погляд – барахло. Але ми то знаємо, що, наприклад, на платі є паладій, а на ракетному обладнанні можна знайти навіть позолочені болти і гаєчки! Ви тільки подивіться, – спеціаліст виймає із картонної коробки першу-ліпшу жовту пластину і пояснює. – Золото – прекрасний провідник струму, воно не дає металу окислюватися».

Ми знаходимося у цеху первинної переробки, тож інструменти тут дуже прості: плоскогубці, викрутка, молоток. Орудують ними і старі, і молоді. Вправляється навіть чоловік з однією рукою. Завдання просте: відділити пластмасові корпуси від металевої частини, та посортувати ці частини на категорії: чорний метал, кольоровий метал та дорогоцінний метал.

Тутешні майстри точно знають в яких елементах радіоапаратури можна знайти платину, золото, срібло та паладій

Тутешні майстри точно знають в яких елементах радіоапаратури можна знайти платину, золото, срібло та паладій

«Більшість роботи у нас роблять вручну. У нас розвинуте наставництво. Слюсар 2-3-го розряду вчить новачків. Починаємо із самого простого і закінчуємо складними операціями», – авторитетно розказує Віктор Абашкін, начальник цеху первинної переробки лому, який містить дорогоцінні метали.

Розбираючи обладнання, працівники обговорюють цікаві історії, пов’язані з ним. Володя згадує два величезних розвідувальних судна «Космонавт Юрій Гагарін» і «Академік Сергій Корольов», які були добряче нашпиговані радіоапаратурою.

«Кораблі були пришвартовані в Одеському порту. Коли їх списали, почали думати, як звідти добути дорогоцінні метали. Адже самого тільки столового срібла на борту було 200 кілограмів! Ми не розгубилися: баржами плавали в порт, розбирали судно і частинами його на підприємство привозили», – розказує він.

Тонкий шар позолоти на деталях розплавиться під температурою 1100 градусів, а потім пройде шлях у лабораторії, і перетвориться на золото найвищої проби

Тонкий шар позолоти на деталях розплавиться під температурою 1100 градусів, а потім пройде шлях у лабораторії, і перетвориться на золото найвищої проби

На території НВЦ «Прогрес» досі лежить бронзовий барельєф Леніна із кают-кампанії «Космонавт Юрій Гагарін». Для працюючих тут це не витвір мистецтва, а всього лише брухт бронзи. Втім, рука не піднімається його розпиляти, бо другий капітан «Космонавт Юрій Гагарін» буквально на колінах молив: «Я його викуплю, не розплавляйте!».

ДП «ПДНВЦ «Прогрес» – це єдине на півдні України підприємство, яке займається утилізацією відпрацьованої електронної та побутової техніки. Тож сюди привозять брухт із держустанов: лікарень, центрів зайнятості, податкової, дитячих садочків та шкіл.

«Нам здають брухт, який закон забороняє викидати на смітник. Це чорний метал, обладнання із кухень та класів, і навіть комп’ютери, телефони та принтери. З лікарень дають флюорографічні апарати, рентген апарати, стоматологічні і гінекологічні крісла. Вони нам платять за транспортування і утилізацію, а ми їм – за метали», – пояснює Володимир.

Виявляється, навіть із звичайнісінького гінекологічного крісла можна добути 40 кілограмів чорного металу, 1,8 кілограми «нержавійки» і ще 4 кіло брухту алюмінію. Усе це добро можна продати за 357 гривень. Таким чином списане обладнання перетворюється на гроші.

Якщо у цеху первинної переробки суто чоловічий колектив, то ювелірну роботу роблять жінки. У невеличкій кімнаті над столами, під світлом настільних ламп, орудують двома десятками видів плоскогубців вправні майстрині.

Боротьба за золото: директором підприємства з переробки відходів у дорогоцінні метали став протеже Розенблата (Документ)

Жінки із точністю ювеліра відламують від деталей крихітні золоті частинки

Створюють затишок, як можуть. На стінах висять плакати із котиками і календарі із бадьорими надписами: «Пусть в год козла густо вырастет капуста!», «В этот год сохраню и приумножу ваш доход!».

Майстриня Марина жартує: «Колекції моїх інструментів заздрить навіть мій чоловік!».  

У сусідній кімнаті – лабораторія. На сірих полицях у прозорих колбах – золото, срібло і платина найвищої проби. Правда, поки що у рідкому вигляді – це срібло та золото, що міститься у відпрацьованих фіксажних розчинах, які використовують медики, щоб проявити рентген-плівку.

«В одному літрі фіксажного розчину є 1-20 грамів срібла. А з однієї тони флюорографічної плівки можна добути 4-5 кілограмів срібла. Засипаємо півкіло суміші, тримаємо на вогні при температурі 1100 градусів одну годину – і – вуаля! Срібло найвищої проби готове», – ділиться рецептом Оксана Сидорчук, начальник цеху хіміко-металургійної переробки.

Незважаючи на те, що жінка постійно має справу із дорогоцінними металами, ставиться вона до них прохолодно. «Я навіть сережки золоті не ношу. Не подобаються мені прикраси, – каже вона, демонструючи крихітну тару із яскраво-жовтим порошком – золотом. – Падких на метал на підприємство брати не можна. Навіть якщо зарплата висока – все одно будуть красти. У нас, нажаль, такі хитрі були, що золото і в цигарки засипали, і в акумулятор телефону. Періодично міліцію викликаємо».

Золотий бізнес

В Україні є лише три держпідприємства, які мають ліцензію на видобуток дорогоцінних металів із брухту та відходів: одеський «Прогрес», дніпровський «Дніпро ВДМ» і львівський «Топаз».

Підприємства отримують від постачальників кошти за доставку брухту і його обробку, потім продають дорогоцінні метали у Нацбанк, а вирученими грошима розраховуються з власниками брухту. На відміну від державних, приватні фірми беруть гроші за утилізацію, але не повертають клієнтам гроші за добуті дорогоцінні метали.

Щоб поповнювати золотовалютні резерви, і укріпити гривню, Нацбанк купує золото, срібло, платину та паладій у таких підприємств. З кожним роком вартість цих металів дорожчає. В той час як 3 січня 2017 року НБУ купував грам золота за 991 грн, то на 15 листопада ціна піднялася до 1075 грн.

«В цьому році ми підписали вдвічі більше договорів, ніж у минулому. Наприклад, із брухту, яке нам дало Міністерство оборони, у цьому році маємо добути 100 кг срібла, 3 кг золота, 3,5 кг паладію і 1 кг платини», – констатують на підприємстві. Тобто, тільки по договору з Міноборони загальна сума вартості дорогоцінних металів складе близько 8,36 млн грн. (по нинішнім цінам НБУ).

Боротьба за золото: директором підприємства з переробки відходів у дорогоцінні метали став протеже Розенблата (Документ)

На підприємстві із брухту виплавляють банківське золото

Із початком АТО перестав працювати найстаріший заклад, який займався розробкою технологій виробництва кольорових і дорогоцінних металів з лому та відходів – Донецький інститут кольорових металів. Хоча офіційно інститут переїхав до Києва, але фактично знаходиться в комі – про це яскраво свідчать нулі у звітах.

«Керівництво змінилося, потім – війна, і воно залишилося в окупації. Хоча це була провідна установа – і по науковим розробкам, і всі ГОСТи і ДСТУ по кольорових металам, ми по ним працюємо», – із досадою каже Володимир.

Не розраховуючи на донецьких науковців, «Прогрес» почав створювати власні розробки для переробки відходів. Адже його потужності дозволяють щомісяця переробляти 100 тон радіоелектронного брухту. А за минулий рік переробили всього 20 тон. Втім, ключове завдання для такого підприємства – знайти клієнтів, які цей брухт дадуть.

Левову частку радіоелектронних відходів (70%) дають мілітарні держоргани: ЗСУ та СБУ. Але через бюрократію бувають роки, коли замовлень від них дуже мало. Тому «Прогрес» постійно співпрацює ще із півтора сотнями невійськових організацій: школами, лікарнями, держпідприємствами.

Боротьба за золото: директором підприємства з переробки відходів у дорогоцінні метали став протеже Розенблата (Документ)

Раніше ця апаратура була встановлена у військових літаках. Цю гору брухту майстри НЦ «Прогрес» розберуть за місяць

Рожева мрія керівників підприємств з переробки радіоелектроніки – поставити на конвеєр переробку мобільних телефонів. Бо з п’яти тисяч мобільних телефонів можна добути кілограм золота і два кілограми срібла на суму 1,114 млн грн.

«За останні дев’ять років до України було завезено близько 40-ка мільйонів мобільних телефонів. Це близько восьми тон золота. І дуже шкода, що це золото не потрапило до державної скарбниці, щоб поповнити наші золотовалютні запаси. Їх переробили на «сірому ринку» і все. А це, до речі, була б третина всього золотовалютного запасу України», – констатує Володимир.

Щоб централізовано збирати мобільники, потрібен закон. А такої зацікавленості у держави чомусь немає.

Корейські схематозники

Переробку брухту за рентабельністю порівнюють із наркобізнесом. Тому організації, які працюють із чорними і кольоровими металами не можуть бути бідними. Втім, якщо дуже постаратися, довести до банкрутства можна кого завгодно.

Схоже на те, що такі спроби можливо були за керівництва попереднього директора підприємства Бориса Айзенберга, якого звільнили з поста директора компанії наприкінці 2016 р. Принаймні протягом останніх кількох років фінансові показники роботи підприємства суттєво погіршились, а директор звільнив 75% штату. Згідно фінансовому звіту, дохід підприємства склав в:
- 2013 р. – 3,253 млн грн
- 2014 р. – 1,304 млн грн
- 2015 р. – 1,99 млн грн
- 2016 р. – 2,828 млн грн

Збиток підприємства у 2015 р. склав 16 тис. грн., у 2016 р. вдалось отримати чистий прибуток – 22 тис. грн.

Й навряд чи у цьому випадку суттєве зниження оборотів підприємства в нацвалюті у 2014 р. можна пояснити початком війни з Росією. Адже, по-перше, у цей час, як було сказано вище, почалися проблеми з донецьким заводом, який залишився на окуповану території. По-друге, вартість дорогоцінних металів у гривні зростала. 

Довівши підприємство до критичної точки, Айзенберг безкоштовно у 2016 р. здав в оренду два гектари землі НВЦ «Прогрес» корейській фірмі OHB Holdings терміном на 30 років. Згідно договору, українська сторона за свій рахунок сплачує витрати на електропостачання, воду та тепло. Натомість інвестор за власні гроші будує сонячну електростанцію та завод по відновленню відпрацьованих батарейок на території підприємства.

«Корейське підприємство OHB Holdings представляє унікальну технологію і забезпечує фінансування будівництва по відновленню акумуляторних батарейок. Воно здійснює поставку елементів сонячних електростанцій і забезпечує фінансування будівництва СЕС по ексклюзивній технології. Прошу вас розглянути можливість створення спільного підприємства, яке працює на основі державно-приватного партнерства», – звернувся Айзенберг до Міністерства економічного розвитку та торгівлі у листопаді 2016 року уже після підписання договору із корейцями.

У відповідь заступник директора департаменту управління державною власністю МЕРТ Олександр Кушнерик попросив надіслати технічну документацію щодо будівництва станції, установчі документи корейської фірми і техніко-економічне обґрунтування доцільності укладання такого договору.

Належним чином оформлених документів у міністерстві так і не дочекались. Бізнес-план будівництва СЕС виглядав не дуже переконливо.

Боротьба за золото: директором підприємства з переробки відходів у дорогоцінні метали став протеже Розенблата (Документ)

У відповідь на офіційний запит урядовців Міністерство закордонних справ Республіки Корея повідомило, що OHB Holdings в їхній країні не зареєстрована. Тож Айзенберга звільнили.

Втім, це не завадило директору OHB Holdings Хо Кйонг-Кіму у березні 2017 року підписати меморандум про співпрацю із Державною інноваційною фінансово-кредитною установою, щоб «послідовно та ефективно розвивати україно-корейські відносини та залучати іноземні інвестиції», а в липні підписати із мером Одеси Геннадієм Трухановим меморандум про наміри будівництва у місті сміттєпереробного заводу.

Боротьба за золото: директором підприємства з переробки відходів у дорогоцінні метали став протеже Розенблата (Документ)

Голова правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи Володимир Ставнюк підписує меморандум із OHB Holdings Хо

Боротьба за золото: директором підприємства з переробки відходів у дорогоцінні метали став протеже Розенблата (Документ)

Директор начебто корейської фірми Хо Кйонг-Кім і мер Одеси Геннадій Труханов

«Ми не перевіряли, що то за фірма. Ми просто шукали інвестора, який принесе гроші в Україну. Вони дали копію документу, який назвали випискою про реєстрацію. Він виглядав дуже достовірно», – пояснив наївність держструктур заступник директора ДП «Укрекоінвест» Юрій Кулага, який також зустрічався із Хо Кйонг-Кімом.

Але це вже зовсім інша історія.

Протеже Розенблата

Звільнивши одного директора, Мінекономіки взялося шукати іншого. На посаду претендувало четверо людей, в тому числі головний інженер підприємства, який працював на ньому більше десяти років. Але переміг Ян Савченко – киянин, директор ТОВ «Інтермаркетком» – фірми, яка надає послуги у сфері бухгалтерського обліку та консультує з питань оподаткування.

Останні п’ять років Савченко займався бізнесом, а з 2007 р. по 2010 р. працював заступником голови Держагентства з інвестицій та інновацій (з 2010 р. – Державне агентство України з  інвестицій та
розвитку), яке координувало Мінекономіки. Це те саме одіозне Держагентство, користі від якого було нуль та яке згодом в грудні очолив не менш одіозний Владислав Каськів. Згодом в травні 2011 р. воно увійшло в новостворене Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України. Нагадаємо, що Каськів прославився «будівництвом» LNG-терміналу разом с лижним інструктором з Іспанії. Нещодавно Владислава Каськіва екстрадували в Україну із Панами в рамках кримінальних проваджень про привласнення коштів держбюджету.

Втім діяльність цього держагентства й без Каськіва не відрізнялась ефективністю. Що на практиці довів і Савченко. Він на своїй посаді чотири роки вносив пропозиції до проектів концепцій державних цільових програм і аналізував стан їх виконання. Втім, жодна із програм, про які йшлося на офіційній веб-сторінці відомства, так і не була доведена до кінця.

Авторка поцікавилася у Яна Савченка, які саме програми були реалізовані, поки він був заступником голови Агентства, але відповіді на електронного листа так і не отримала.

Боротьба за золото: директором підприємства з переробки відходів у дорогоцінні метали став протеже Розенблата (Документ)

Ян Савченко

Так само невідомо, чому спеціаліста у сфері консалтингу та бухгалтерського обліку зацікавила робота на підприємстві із переробки брухту, яке, до того ж, знаходиться під Одесою – за півтисячі кілометрів від дому та родини.

Цікаво і те, що рекомендував Савченка на посаду директора сам Борислав Розенблат (який нещодавно потрапив у епіцентр бурштинового скандалу):

«До мене як до заступника голови парламентського комітету з питань промислової політики та підприємництва надійшло звернення від Савченка Яна Олексійовича, який має 3-й ранг державної служби та досвід керування державними і корпоративними промисловими структурами. Прошу розглянути вказану кандидатуру щодо можливості адміністративного керування підприємством у державному секторі економіки», – написав Розенблат у листі до Мінекономрозвитку.

Боротьба за золото: директором підприємства з переробки відходів у дорогоцінні метали став протеже Розенблата (Документ)

Рекомендація Борислава Розенблата

Незважаючи на відсутність досвіду у сфері переробки відходів, а також на те, що конкурс відбувся у розпал корупційного скандалу за участі Розенблата, у серпні 2017 р. конкурсна комісія Мінекономрозвитку більшістю голосів визнала пропозицію Савченка найкращою.

«У підпорядкуванні Мінекономіки більше трьохсот підприємств. Я вже і не пригадую, що там було з конкурсом на «Прогрес». Втім, у мене немає інформації про пряму корупцію. Але, так, це дуже конфліктна сфера. Тому що якщо державна власність не працює на народ України, то вона працює комусь на кишеню. І той, на чию кишеню держвласність працює, не хоче залишати своє привілейоване становище», – прокоментував призначення голова конкурсної комісії та перший заступник міністра МЕРТ Максим Нєфьодов.

Ми також запитали Нєфьодова, чи ініціював би він проведення повторного конкурсу, якби дізнався, що під час конкурсу була корупційна складова, хтось на когось натиснув. «Ну, звичайно. І не тільки повторного конкурсу. Я б передав цю інформацію в правоохоронну систему. Це ж по великому рахунку ще й питання довіри. Люди і так не дуже довіряють державі. Якщо процес буде непрозорий, це впливатиме на бажання сильних кандидатів подаватися. І так ми можемо дожитися до ситуації, коли ми будемо проводити чесний конкурс, але ніхто не прийде. І ми будемо обирати кращих з гірших», – відповів працівник МЕРТ.

Дивно, що, всупереч законним вимогам, в оголошенні про конкурс на посаду директора ДП «Прогрес» Мінекономіки не вказало жодної вимоги до претендента як то досвід роботи у сфері переробки відходів, які містять дорогоцінні метали. В той же час, до потенційного керівника національного органу стандартизації є чітка вимога – досвід роботи у сфері стандартизації не менш як п’ять років.

Через місяць після оголошення результатів конкурсу Ян Савченко з’явився на порозі підприємства. В знак незгоди із дивним призначенням працівники почали писати заяви на звільнення. Вони хочуть, щоб управлінські рішення приймалися прозоро.

Любов Величко