Віктор Іванович Шишкін отримав звання «заслужений юрист» за розробку Конституції України. Він працював суддею Конституційного суду України у 2006-2015 роках – у надзвичайно складний для держави період. Попри наявність величезної кількості регалій, перш за все Шишкіна знають як одного із небагатьох суддів, які є конституціоналістами та мають бездоганну репутацію. Тому саме із ним Нова Влада вирішила поспілкуватися про незалежність нинішнього складу КСУ.
- Чи обов’язково бути конституціоналістом, щоб якісно виконувати свої обов’язки на посаді судді Конституційного суду України?
- Я бачив, як важко зрозуміти Конституцію, вникнути в предмет моїм колегам в Конституційному суді України, які ніколи цим не займалися. Бо їх менталітет був спотворений або заангажований їхнім вузьким професіоналізмом. Наприклад, якщо людина весь час займалася кримінальним законодавством.
От у нас був КГБешник Головін. КГБ навіть не займалася всіма кримінальними справами, а лише державними злочинами. Заняття кримінальним правом вибудовує твій менталітет в одному напрямку. З’являються стереотипи, вийти за їх межі можна, але це важко. І це не може відбутися миттєво. Зрозуміти, що таке Конституція, і що таке предмет конституціоналізму дуже важко. Конституція – це філософія.
Навіть цивілістам було дуже важко. Поруч з нами були цивілісти із Верховного суду, їм було дуже важко. А криміналістам – то взагалі…
- Чому ж тоді людина, яка займалася все життя кримінальним або цивільним правом, прагне іти в КСУ?
- Через еполети (наплічний знак розрізнення військового звання на військовій формі – Ред.). Я їм задавав елементарне запитання: «Ви розумієте, куди ви лізете?». А вони мені кажуть: «Ну, я ж юрист. Я повинен все розуміти…». Але ж у медичному вузі всі отримують один диплом. Але хтось стає хірургом, хтось – терапевтом, а хтось – гастроентерологом. Нейрохірургічні операції далеко не кожен педіатр може проводити.
- Під час вашої каденції коли вносилися скандальні поправки до Конституції, більшу роль грала політична заангажованість суддів чи відсутність мислення конституціоналіста?
- У переважній більшості відігравала роль політична заангажованість. Тому що до цього був змінений склад суду під політичне замовлення.
- Яким чином політика і влада впливає на суддів?
- На мене ніхто не впливав. Два рази заходила Лукаш привітати з днем народження. Чи було це впливом – важко сказати. Бо були питання, коли вони розуміли, що вплив не має сенсу.
А вплив на інших міг бути. Наприклад, так звана «донецька група» суддів КСУ окремо від нас збиралася, нас (із суддею КСУ Петром Богдановичем Стецюком – Ред.) на ці зустрічі ніхто не запрошував.
Наприклад, була якась дата, присвячена Зовнішній розвідці. Усіх суддів КСУ публічно запрошували на відзначення цієї дати. Про деталі заходу обіцяли повідомити додатково. Чекаємо. Не кажуть, та й не кажуть. І сиджу я в себе в кабінеті. Телефонує мені Петро Богданович і питає: «Ти де?». Я кажу: «Ну, як де? В кабінеті». Він питає: «А чого тебе немає? Тут автобус уже від’їхав на святкування».
Суддя має право на висловлення окремої думки окремим документом, який так і називається – «окрема думка». Так от, за законом, «окрема думка» має бути опублікована разом із рішенням КСУ. І був випадок, коли наші з Петром Богдановичем окремі думки не були опубліковані у «Віснику Конституційного суду». Відмазку вигадали для дурнів – «шпальт не вистачило».
І тоді ми написали протест, і номер вийшов заново – з рішенням та нашими окремими думками.
- Працюючи в таких умовах, як можна відстоювати свою думку?
- Ні, я не міг цього розповісти. Про мою позицію як судді суспільство могло дізнаватися лише через «окрему думку». Це був легальний спосіб сповіщення суспільства про неполадки в КСУ.
Окрім цього, всі засідання КСУ велися під стенограму. Щоб потім було чітко видно, хто і що говорив.
Фото видання МИР
- Чи не відчували ви себе, як у камері-одиночці?
- Почував. Під час засідань були дуже різкі дискусії та образливі слова, окрім ненормативної лексики. Мою дружину, яка мала 22 роки стажу в апараті КСУ, не піднімали по кар’єрним сходам, а залучали інших спеціалістів – ззовні. Я розцінюю це як ще одну форму прихованого тиску на мене.
- У вас зараз є відчуття того, що Україна рухається в бік диктатури?
- Складається. Україна із диктатури не виходила із періоду правління Леоніда Кучми. А зараз ми йдемо до яскравої монодиктатури. Чим зараз відрізняється сесія Верховної ради України від засідання парламенту УРСР у 1988-му році? Нічим. Як і тоді, зараз за один день приймають по 5-6 законів. Вибачайте, це не парламентаризм. Вони поводять себе гірше, ніж поводили себе більшовики в 1990 році.
- На вашу думку, чим було продиктоване рішення КСУ про дострокові парламентські вибори?
- Це рішення було прийняте через дурість. І через елементарне побутове боягузтво. Тому що розпуск Верховної Ради був неконституційним. Юридично все було порушено. Я не бачу підстав для розпуску парламенту.
- Суддя КСУ Віктор Городовенко прокоментував це рішення так, мовляв, у першу чергу має переважати відчуття справедливості, а вже потім – закон…
- А що в його розумінні є справедливість? Він говорив як суддя загальної юрисдикції. Конституційний суд має назву «суд». Але він не має тих, кого судять. Він не має тих – в класичному варіанті – сторін. Весь цей відхід в кущі у слово «справедливість» не зовсім сюди підходить.
Конституційний суд України є органом конституційної юстиції, який забезпечує верховенство Конституції. Ось це – супер головне завдання. Журналісти часто пишуть, що президент є гарантом Конституції. Але цього не написано в Конституції. Гарантом Конституції є Конституційний суд. А президент – це гарант додержання Конституції, а не гарант Конституції – бо він не може нічого скасувати на предмет відповідності Конституції.
А Конституційний суд може і президента скасувати, і Кабмін, і Верховну раду. Тому тут і написано – верховенство Конституції. А до чого тут справедливість? Справедливість – це оціночне явище. Городовенко потрапив не туди, куди мав потрапити. Він на те не вчився, і тим не займався. Просто відбувся збіг обставин. Його кар’єрний ріст був би нормальний у ролі судді Верховного суду кримінальної палати. Він дуже довго в цій сфері працював, дисертації понаписував. У відомого одеського гумориста Жванецького є висловлювання: «Ну, украл ты диссертацию, списал. Зачем ты мосты строишь?». І тут та сама ситуація.
Найбільше, що може зробити суддя в науковій частині – це захистити кандидатську дисертацію. Але ніколи не докторську. Бо докторська дисертація – це вклад в наукову розробку і в науку. На суддівській посаді написати докторську неможливо. Це страшне навантаження.
В судовому корпусі України в радянські часи було лише двоє кандидатів наук: голова Верховного суду і я – Шишкін (з 1987 року), заступник голови обласного суду. Правда, я спочатку захистив дисертацію, а вже потім зайняв посаду заступника голови суду. І я знаю, чого це мені коштувало. Мій науковий керівник постійно мене підштовхував до цього. Самостійно я б ніколи не наважився піти в аспірантуру. Бо це дуже важко.
А тепер чи не в кожному суді половина суддів – кандидати наук. Що це за ідіотизм?
- Чи потрібно судді КСУ бути кандидатом або доктором наук?
- Кандидатам в судді на старті я б надавав перевагу тим суддям, які захистили дисертацію.
- Чому?
- Тому що вони розуміють теорію конституціоналізму. Особливо, якщо дисертація захищена за спеціальністю
Тому, не володіючи теорією конституціоналізму, конституційним правом, ти просто не можеш належним чином виконувати свої функції. Навіть якщо ти доктор кримінального права, або іншого права.
- На останньому З’їзді суддів присутні делегати відверто нудьгували і не звертали увагу на виступаючих – кандидатів на пост судді Конституційного суду України. Чим можна пояснити таку поведінку суддів?
- Зараз форма відбору суддів від З’їзду суддів погіршилася. У 1990 роках З’їзди суддів були супердемократичними. Я був на такому з’їзді у вересні 1996 року – тоді мене обрали членом Вищої ради юстиції, а також обрали ще шість суддів КСУ. У залі було більше шестисот суддів. Кандидатів висували і агітували за них прямо з місця. Наприклад, людина встає і каже: «Я пропоную ось цього суддю, бо він справедливий, і має такі і такі чесноти». І так по кожному кандидату. А потім відбувалося голосування.
Репортаж зі з’їзду суддів, 2017-й рік. Сюжет Наші гроші
Але люди горіли цією ситуацією, вони хотіли зробити краще. Вони боролися за кожного кандидата і доводили одне одному, чому він достойний, а інший – ні. Вони брали участь в обговоренні з приводу кандидатів. Ніхто не нудьгував і не перемовлявся по телефону. Показово, що той з’їзд закінчився у нас о 12 годині ночі, хоча почався о 10 ранку.
А сьогодні відбулася деградація мислення, деградація совісті. Деградація розуміння, що ти когось рекомендуєш на супердержавну посаду. Деградація розуміння державотворення.
А якщо з’їзд проходив так, як ви розказуєте, то делегатами обрали тих, хто взагалі не замислюється над державотворенням. Тому що призначення судді в Конституційний суд через З’їзд суддів – це і є участь у державотворенні. І якщо цього не розуміють делегати, то у нас судової системи взагалі немає. А є профанація.
- Як уберегти суддів КСУ від політичного тиску?
- Ми даремно весь час шукаємо вихід із ситуації в організаційних моментах. Так, організаційні моменти впливові. Але не визначальні. Визначальною є мужність конкретного персонажа, який хоче стати суддею КСУ. Я є одним із розробників Кодексу адміністративного судочинства. І я читав лекції в Інституті післядипломної освіти першим суддям, які йшли в адміністративні суди.
І я з самого початку у них питав: «Для чого ви сюди прийшли?». А вони не розуміли. Я пояснив: якщо ви – суддя кримінального судочинства, то ви – разом із державою. В цивільному судочинстві – майже разом із державою. А в адміністративному судочинстві – зарубіть собі на носі і на лобі – ви щогодини, щохвилини, щодня повинні бути проти держави. Тому що держава – ворог людини. А завдання адміністративного судочинства – захист прав людини від дій органів влади. Ви готові? Ви розумієте, куди ви сунетеся? У вас мужність є воювати щоденно із губернаторами, із президентом і з усякою вшивотою? Якщо такої мужності у вас немає, то нема чого вам лізти в адміністративні суди.
Те саме стосується і суддів Конституційного суду. У законі написано про верховенство Конституції. Все. Ніяких там Зеленських, Порошенків і Янучарів.
- Суддя КСУ має бути високоморальним. Як це розуміти?
- Високоморальний суддя не буде використовувати свій службовий стан у своїх інтересах. Він не бере хабарі і ні під кого не прогинається. Високоморальність – це коли зателефонував Андрій Богдан, і ти можеш його послати під три чорти. Високоморальний суддя не наважиться випускати у світ по чотири наукові статті на місяць.
Фото видання МИР
- Як гадаєте, чи знайдеться в Україні 18 суддів, які підпадають під ті критерії високоморальності, які ви щойно озвучили?
- З великою натяжкою, але я знайду. Але це з урахуванням тих суддів, які по віку не попадають (згідно Конституції, мінімальний вік судді КСУ – 40 років – Ред.). Поки що у нинішньому складі КСУ я бачу лише троє мужніх людей: Ігор Сліденко, Микола Мельник та Сергій Сас.
А коли мова йде про зняття депутатської недоторканності, то я ще на Міхо-майдані пояснював людям, як можна зняти депутатську недоторканість, не порушуючи Конституцію. Потрібно ввести в дію закон із трьох статей. Формула така – усі депутати оголошують, що у випадку появи достатньо обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального злочину, він знімає із себе депутатські повноваження. Єгор Соболєв повинен був внести законопроект, який я йому розробив і віддав. Але він цього не зробив.
Чомусь у багатьох є бажання змінити Конституцію під кожне «апчхи!». Але Конституція – це не інструкція по експлуатації пральної машини. Завжди можна знайти форми внесення змін до законодавства, не ґвалтуючи Конституцію.
