П’ять років судової реформи дозволяють робити перші висновки про успішність її проведення. Ціла низка нових законів мала виштовхнути із системи політично заангажованих продажних та безпринципних суддів. Залишивши лише кращих із кращих. Та що буде, якщо система очищення дає збій? Нова Влада знайшла ілюстративну історію про суддю, який завдяки потужним зв’язкам не втратив посаду, після чого допоміг цілій армії «колег по нещастю» залишитися у системі правоохоронних органів.
Суддя Майдану
Повернення довіри до суддів почалося із люстрації «суддів Майдану». Із судової системи потрібно було відсіяти суддів, які у прийнятті рішень під час Революції гідності керувалися політичними мотивами та виконували вказівки перших осіб держави.
Для очищення суддівського корпусу від людей, які виносили неправосудні рішення проти мирних зібрань Євромайдану, в Міністерстві юстиції створили новий колегіальний орган – Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (ТСК).
15 членів ТСК розглядають скарги на «суддів Майдану» і роблять висновок – чи порушив суддя присягу під час винесення своїх рішень. Якщо так, то цей висновок направляють до керівного органу – Вищої ради правосуддя (до 2016 р. Вища рада юстиції), яка приймає рішення: звільнити суддю чи залишити на посаді.
Проаналізуємо дуже яскравий приклад.
Після розгону мирних протестувальників Київська міська адміністрація звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із проханням заборонити акції протесту у центрі міста з 1 грудня 2013 року по 07 січня 2014 року, «бо учасники акцій (…) перешкоджатимуть нормальній життєдіяльності міста (…) та створюватимуть незручності пересічним громадянам, які проживають та/або працюють за вказаними адресами».
Окружний адмінсуд пішов назустріч столичним чиновникам, і мітинги заборонив. Депутати Київської міськради подали апеляційний позов до Київського апеляційного адміністративного суду, але і там суддя Володимир Мельничук залишив цю заборону в силі.
Суддя Шостого апеляційного суду міста Києва Володимир Мельничук, раніше працював у Київському апеляційному адміністративному суді
Згодом це скандальне рішення проаналізувала ТСК: вона побачила в діях Мельничука порушення суддівської присяги та направила висновок до Вищої ради юстиції.
«Вчинені дії при здійсненні правосуддя порочать звання судді, викликають сумнів у об’єктивності суддів, свідчать про несумлінне виконання ними своїх службових обов’язків», – підсумували члени Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів.
Вища рада юстиції відкрила дисциплінарну справу щодо судді Мельничука. А Дисциплінарна секція Вищої ради юстиції порекомендувала прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення цього судді.
Але Мельничук таки залишився на посаді.
Пробачили і призначили
Мельничук був всього за один крок до звільнення, але вже Вища рада правосуддя раптом вирішила не просити Верховну Раду звільняти одіозного суддю.
«Згідно з висновком та рішенням комісії від 3 листопада 2016 року суддя Володимир Мельничук визнаний таким, що позитивно оцінений за такими критеріями: професійна, особиста, соціальна компетентність, відповідність судді етичним та антикорупційним критеріям», – підсумував результати таємного голосування голова Вищої ради правосуддя Ігор Бенедисюк.
Згодом це рішення розкритикував незалежний дорадчий орган Мінюсту – Громадська рада доброчесності (ГРД). Під час конкурсу на посаду судді Верховного суду України члени ГРД заявили, що Ігор Бенедисюк є недостойним кандидатом, бо, «перебуваючи на посаді Голови Вищої ради правосуддя, не докладав зусиль для викриття незаконного впливу в рамках дисциплінарних проваджень щодо конкретних суддів».
Протягом двох років компетентні органи аналізували законність рішення Володимира Мельничука про заборону мирних зібрань під час Революції гідності
«Бенедисюк причетний до прийняття рішень, які, під кутом зору стороннього спостерігача, обумовлені корпоративною солідарністю та сприяли ухиленню суддів, які ухвалювали очевидно свавільні рішення, від відповідальності. Він брав участь у прийнятті рішень щодо відмови у притягненні до відповідальності інших судді Київського апеляційного адміністративного суду Мельничука В.П.», – йдеться у рішенні Громадської ради доброчесності.
Щоправда, не всі члени Вищої ради правосуддя погодилися із рішенням залишити Мельничука на посаді. «Свавільні рішення судів у справі № 826/19020/13-а [щодо заборони мирних зібрань у центрі Києва на межі 2013 і 2014 років] мали надзвичайно тяжкі наслідки, на наш погляд – найтяжчі із числа всіх рішень про обмеження права на мирні зібрання, що були ухвалені під час Революції гідності, – зазначили три члени Вищої ради правосуддя. – За умов, коли Вища рада правосуддя відмовилася визнати порушення присяги у діях суддів, що постановили рішення, які, на наше переконання, найбільше підірвали довіру до судової влади, скоріш за все, станеться так, що відповідне положення Закону України «Про відновлення довіри до судової влади» залишиться «мертвим».
Статистика показує: щороку Вища рада правосуддя розглядає тисячі скарг на дії суддів, але притягують суддів до відповідальності – в одиничних випадках.
«За 2018 рік до Вищої ради правосуддя було розглянуто близько 16-ти тисяч скарг. При цьому, притягнули до відповідальності 84 судді, – каже член Вищої ради правосуддя Лариса Швецова. – У більшості випадків (85%) ми справи залишаємо без розгляду одноособово».
Відмовляють у відкритті дисциплінарної справи у випадках, коли особа не згодна із судовим рішенням, або скарга подається лише для того, щоб спонукати суддю до ухвалення судового рішення.
«До ухвалення судом рішення одна із сторін намагається таким чином вплинути на суддю. Він приходить до судді і каже йому: «Я подав на вас скаргу, бо ви тривалий час розглядаєте справу, або не дуже компетентно розглядаєте справу, не враховуєте всі надані мною докази», – пояснює Швецова.
За її словами, члени Вищої ради правосуддя постійно знаходяться під тиском: заради збереження посади судді підключають не так фінансові стимули, як зв’язки у політичних колах.
«Володимир Мельничук – протеже перших осіб партії «Солідарність»: Ігоря Кононенка та Олександра Грановського. Коли я подав скаргу на Мельничука, мені сказали, що цих суддів ображати не можна, бо вони на дуже гарному рахунку, – каже адвокат, який надавав докази некомпетентності судді на розгляд Вищої ради правосуддя. – Грановський зустрічався з головою Окружного адміністративного суду Павлом Вовком – перед атестацією».
Кваліфікація – під питанням
В рамках судової реформи судді повинні підтвердити свою кваліфікацію та здатність здійснювати правосуддя. Для цього потрібно успішно пройти багатоскладове оцінювання. Окрім екзамену із теорії права та практичних завдань, із суддями проводилася співбесіда. В законі прописали навіть стимул для успішної здачі оцінювання – розмір заробітної плати збільшувався.
Наприклад, суддя Вищого антикорупційного суду Інна Білоус проходила процедуру оцінювання двічі: спочатку – в рамках переатестації, а потім – під час конкурсу на посаду ВАСУ. За її словами, до Вищого антикорупційного суду людей набирали майже за таким самим алгоритмом, як і під час звичайної переатестації.
«Під час співбесіди могли задавати різні питання. Спектр питань дуже різних: якщо по теоретичним тестам людина не набрала достатньо високий бал, їй задавали по теорії питання. Також питали про особисте. Про стиль життя людини – якщо було дуже багато майна в декларації. Про додержання етичних вимог», – пригадує Інна Білоус.
Також під час співбесіди зачитуються дані із декларацій про доходи за всі попередні роки: перелік майна, характер доходів. Перевіряючі аналізують спосіб життя судді, як змінювалася кількість готівки та вкладів протягом останніх років. Це допомагає відсіяти людей, які не можуть пояснити походження своїх статків.
Проаналізувавши декларації судді Володимира Мельничука, ми помітили, що протягом року після винесення скандального рішення про заборону мирних зібрань, суддя значно примножив свої статки. Заробляючи всього близько двадцяти тисяч гривень на місяць, в його декларації за 2015 рік з’явилася квартира у Києві площею 92,3 кв. м, квартира у селі Тетіїв площею 121,7 кв. м, будинок у Тетієві та три земельних ділянки загальною площею понад 1900 квадратних метри.
Звідки взялися кошти на такі значні покупки – в процесі співбесіди мали запитати члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Втім, попри строгу процедуру, Володимир Мельничук пройшов кваліфікаційне оцінювання успішно.
Важливу роль у цьому процесі мала зіграти Громадська рада доброчесності – незалежний дорадчий орган при ВККС. Члени Громадської ради доброчесності готували свої висновки щодо того чи іншого кандидата, аналізуючи усю наявну у відкритому доступі інформацію про суддю: починаючи із декларацій про доходи, і закінчуючи публікаціями про суддю у ЗМІ.
Цей висновок ВККС заслуховувала і приймала рішення: чи може суддя займатися правосуддям. Але на практиці дорадчий орган так і не став впливовим важелем впливу при оцінюванні суддів.
«Спочатку ВРЮ, а от тепер ВККС вирішили, що ці судді (в тому числі – Володимир Мельничук – Ред.) не лише не підлягають покаранню, але й відповідають усім трьом критеріям (компетентність, добросовісність, етика поведінки), достойні називатися суддями та можуть продовжувати здійснювати правосуддя. І хто тепер скаже, що до думки громадськості під час судової реформи будуть прислухатись?», – прокоментував член Громадської ради доброчесності Роман Маселко.
Активіст впевнений: поки Громадську раду доброчесності на законодавчому рівні не наділять реальними повноваженнями, судова реформа стане лише фікцією, як і намагання очистити суди через попередні закони.
Один суддя – тринадцять наслідків
Не дивно, що, кілька разів відвоювавши право займатися суддівством, Володимир Мельничук надалі демонстрував свою солідарність для людей, які опинилися у схожій із ним ситуації. Можливо, у знак солідарності, а, можливо, і не просто так.
Нова Ввлада проаналізувала усі судові рішення Володимира Мельничука стосовно справ про повернення на роботу правоохоронців, які були люстровані (згідно закону «Про очищення влади») або не змогли успішно пройти переатестацію в рамках реформи МВС.
Ми підрахували: з листопада 2013 року і до тепер у руках судді були долі тринадцятьох працівників Нацполіції, Державної фіскальної служби та Міністерства внутрішніх справ України. Завдяки лояльності Мельничука, усі ці кадри повернулися на свої посади.
Правоохоронці, які залишилися на посадах завдяки судовому рішенню Володимира Мельничука
Уважно вивчивши кожну із цих судових справ, ми побачили, що Мельничук не зважав на жодні аргументи, які наводили представники Атестаційної комісії. Низькі бали на тестуванні на знання законів, невміння пояснити свою мотивацію роботи в правоохоронних органах і навіть доведені факти хабарництва – не переконали суддю у тому, що правоохоронці були звільнені законно.
Подібні судові рішення зводили нанівець спроби держави очистити лави правоохоронних органів від некомпетентних та корумпованих кадрів.
Ось лише три приклади випадків, коли Мельничук задовольнив бажання одіозних правоохоронців продовжувати працювати.
Приклад №1 – кадр Януковича
У жовтні 2015 року начальник Полтавської митниці Микола Калініченко втратив посаду, бо потрапив під дію закону «Про очищення влади» – як особа, яка з 2010 р. по 2014 р. реалізувала державну митну політику.
Начальник Полтавської митниці Микола Калініченко
За законом, він був люстрований аж на 10 років. Але суддя Мельничук допоміг йому залишитися на роботі. Свій керівний пост він обіймає і до сьогодні, отримавши 50 тисяч гривень у якості відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Своє рішення суддя аргументував так: «Рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників не повинно допускати дискримінацію у праці. Не надано належних та допустимих доказів щодо вчинення Калініченком дій та заходів, спрямованих на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини».
Скріншот із офіційного сайту Міністерства юстиції України
Калініченко – людина далеко не бідна: незважаючи на скромну заробітну плату, всього за кілька років він зміг придбати 2 житлових будинки, дві квартири, два офіси та вісім земельних ділянок у Києві, Київській та Івано-Франківській області. Вигравши суд, начальник митниці поповнив сімейний автопарк, і придбав своєму сину BMW за мільйон гривень.
Звідки Мельничук взяв гроші на такі покупки – невідомо. Разом з тим, поки він був на посаді, корупція в Полтавській ДФС процвітала: начальника митного поста «Лтава», начальника митного поста «Кременчук» та начальника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів оперативного управління ГУ ДФС у Полтавській області викрили на хабарництві.
Приклад №2 – корупціонер
В листопаді 2015 р. начальник Баришівського райвідділу ГУ МВС України в Київській області Олег Гезей втратив роботу, бо СБУ спіймала його на хабарництві. «За сприяння у вирішенні питання щодо непритягнення останнього до кримінальної відповідальності» Гезей отримав чотири тисячі гривень від місцевого жителя.
Службове розслідування відкрило нові факти «роботи» підполковника поліції: він ймовірно вимагав 30% відкат у людей, які займалися крадіжкою та здачею металобрухту. Гезею оголосили підозру за ч. 3 ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), і щоб не сісти в СІЗО, він сплатив заставу 365 тисяч гривень.
Олег Гезей
Попри те, що офіційно він був звільнений, але на роботу продовжував ходити.
Суддя Мельничук поновив підозрюваного у хабарництві на посаді, аргументувавши це так: «Припинення державної служби є крайнім заходом відповідальності державного службовця за порушення трудової дисципліни, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності, тому неможливість застосування до посадової особи органів внутрішніх справ дисциплінарних стягнень аж до звільнення повинно бути мотивованим. Однак спірні накази не містять мотивування в цій частині, з їх змісту не вбачається у чому полягала неможливість застосування до позивача менш суворих заходів. Вказані накази є протиправними та підлягають скасуванню у судовому порядку».
Приклад №3 – «липовий» АТОшник
За результатами тестування на загальні здібності та навички начальник Управління внутрішньої безпеки по ГУ МВС України в Одеській області Ігор Пустовіт набрав 26 балів, на знання законодавчої бази – 25 балів. В січні 2016 року Атестаційна комісія констатувала: «займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність».
Щоб оспорити рішення комісії потрібно було набрати як мінімум 60 балів. Тому поліцейському нічого не залишалося, як іти до суду. І суд таки повернув його на посаду.
Разом з тим, прокуратура Одеської області відкрила кримінальне провадження щодо Ігоря Пустовіта із підозрою в неправомірному отриманні статусу учасника АТО.
Ігор Пустовіт
Ця справа набула розголосу – у січні 2015 року активісти проводили акції протесту біля будівлі Управління внутрішньої безпеки ГУ МВС України в Одеській області. Громадськість обурило те, що правоохоронець робив статус, щоб уникнути процедури люстрації.
За документами, Пустовіт перебував і виконував службові завдання на території проведення АТО в 2014 році в період з 28 липня по 28 серпня та з 16 вересня по 16 жовтня. Однак одеські євромайдановці заявили, що протягом цього періоду, Пустовіт знаходився в Одесі, а не в зоні проведення АТО.
Мітинг під будівлею УВБ ГУ МВС України в Одеській області із вимогою відставки Ігоря Пустовіта
Втім, під час розгляду справи про повернення Пустовіта на посаду, суддя Володимир Мельничук проігнорував наявність кримінальних проваджень про підробку документів, та на скандал із отриманням посвідчення учасника АТО.
Зате він звернув увагу на рекомендації начальника звільненого правоохоронця: «Пустовіт зарекомендував себе професійно грамотним, старанним фахівцем. До виконання службових обов'язків відноситься сумлінно. Має добру теоретичну підготовку, досвід практичної діяльності. Займаній посаді відповідає».
Так суддівським рішенням Пустовіт виборов можливість і далі працювати на державній службі.
Історія Володимира Мельничука яскраво демонструє, наскільки важливою в системі державотворення є система відбору суддівського корпусу. Адже кожен політично заангажований суддя протягом років своєї роботи залишає у державному апараті десятки людей, заражених вірусом корупції.
Зараз Володимир Мельничук працює суддею у Шостому апеляційному адміністративному суді міста Києва. І його політична заангажованість – все ще під питанням. Адже тринадцять ідентичних за суттю рішень на користь правоохоронців, які провалили переатестацію, навряд чи – просте співпадіння. Така стійка закономірність може свідчити:
1) про солідарність із людьми, яких держава не захотіла бачити в ролі служителів народу;
2) можливий корупційний зиск від надання такої «прихильності» судді.
А тому походження коштів, за які була придбана елітна нерухомість Володимира Мельничука у 2014-2015 рр. – окрема важлива тема не лише для журналістського розслідування, а й для Національного агентства із питань запобігання корупції та Національного антикорупційного бюро.